Хутір заснований близько 1726 року. В 1765 році атаман Пирятинський Андрій Степанович Щербак (засновник Щербанівки- Тарасівки), відписуючи дітям своє майно показав: "Хутор о 5 хатах в самой вершине речки Слепород состоячий, прозываемый Сидорцевы Луки и Лозы с имеющимися при нем сенокосными луками, в 1726 году 2 декабря у бывшего жителя Пирятинського Опанаса Сидоренка купленные мною". Пізніше він став називатись Щербаківським, в якому в 1784 році мешкало 18 душ обох статей (згідно з сповідальною відомістю Миколаївської церкви села Кулаженець).
      В "Описах Київського намісництва 1781 - 1787 роках" цей хутір названий Пологівським (ця місцевість, мабуть, через рельєф назтвалась Пологами). В 1795 році Максим Максимович Щербак (онук Андрія Степановича) продав хутір Пологівський разом з орною і сінокосною землею і з людьми за 6 тисяч крб. дружині підпоручика Івана Михайловича Ограновича-Корнієвича - Єлизаветі Йосипівні. Ограновичі-Корнієвичі прийшли в Лубенський полк із Прилуцького козацького полку. В другій половині 17 століття родоначальник Лубенських і Пирятинських Ограновичів Корній Григорович одружився на дочці багатого чоловіка - "арендаря Лубенського" Івана Кулябки і переїхав із Прилук в Лубни. Його син Григорій Корнійович одружився на дочці Лубенського полковника Леонтія Свічки. Поріднившись з багатими і поважними людьми, Ограновичі стали займати високі пости в полкових і сотенних урядах, швидко заволоділи багатьма земельними угіддями на Лубенщині та Пирятинщині. Близько 1828 році ця невелика маєтність прейшла до дочки Івана Михайловича Ограновича - Олександри Іванівни, дружини капітан-командера Шостака Павла Андрійовича. В 1838 році в сповідальній відомості Миколаївської церкви села Кулажтнець вперше записана сама Олександра Іванівна, віком 42 роки, вдова. Після смерті чоловіка вона приїхала в свій хутір Сліпорід (Пологівський) і стала тут жити. В простонародді цей хутір стали називати Шосточчиним хутором. А потім в офіційних документах записували: хутір Пологівський, а в матеріалах переписів 1900-1926 роках записано: Пологи. Розповідь про господарку цього хутора Олександру Іванівну приведемо із нарису "Эпизод из жизни Т.Г.Шевченко", написаний власником Велико-Кручанської маєтності, істориком Миколою Володимировичем Стороженком.
      «12 апреля 1844г. в день именин І. Г. Волховской, в Мосевке было большое празднество (150 чел. гостей, в т. ч. Т. Г. Шевченко). Между прочими увеселениями была устроена лотерея в пользу некоей Александры Ивановны Шостак, или как ее обыкновенно называли Шостачка (которая здесь присутствовала тоже). Разыгрывался портрет зтой госпожи. История его следующая. А. Й. Шостка представляла особенньїй тип того времени, нечто вроде Марьи Дмитровны Ахросимовой в романе «Война й мир». Зто была небогатая дворянка, вдова бригадира, без особенного образования, но с острым умом й с врожденным тактом. Все очень любили ее за ее весельїй нрав, и потому не было именин, свадьбы, крестин и вообще каких-либо празднеств, на.которые не звали бы Шосточку. Приехавши куда-нибудь, она часто оставалась на несколько дней и в награду за сообщенные новостишки й хозяйственные советы получала всегда разные подарки в виде сьестных припасов и всяких вещей. Едва успевала Шосточка привести все зто добро в свой «курень», как уже приезжал чей-нибудь зкипаж за нею, и она снова летела собирать медь и увеселять своих покровителей. Часто, конечно, ей приходилось использовать роль свахи. Словом она бьіла везде желанной гостьей, являлась для каждого нужным человеком. В 1843г. с ней приключилась беда: архиерей дал ей книгу для сбора пожертвований на одну церковь (Мабуть, на будову Успенської церкви в м. Пирятині, яка згоріла в 1841 р. «до основания от громового удара». Прим, авт.); она собрала 50 руб., но тут-то и попутал ее грех - взяла да й растратила чужие деньги. Положение было, конечно, пренеприятное, и вот она, чтобы выкрутиться из него, призналась как-то у Закревских во всем чистосердечно й просила помочь ей. В. А. Закревский увидел в зтом отличньїй случай позабавиться и потому на ее слезное признание отвечал: «Я вам помогу, душенька Александра Ивановна, но для зтого нужно, чтобы вы согласились на моє предложение - пускай Тарас снимет портрет с вас во весь рост, как есть, с животиком й прелестными ножками; об остальном не спрашивайте: зто уж мое дело». Нужно сказать, что Шосточка бьша огромного роста, толстая й неуклюжая, Шосточка согласилась, и Шевченко сделал ее портрет: был представлен сад, клумба роз й Шосточка, идущая по усыпанной песком дорожке под зонтиком в черном шелковом платье, несколько подхваченном к верху, чтобы видны были ноги, и в белом чепчике. Сходство портрета с оригиналом было поразительно; в художественном отношении эта работа Т. Г. Шевченко отличалась замечательною тщательностью отделки. Величиною портрет был с аршин в высоту й четверти 3 в ширину.
      12 января дешевьые лотерейные билеты быстро разошлись по рукам, собранная сумма с излишком покрьіла растраченную Шосточкой сумму й была тотчас же передана в ее распоряжение; портрет же вьіиграла моя бабушка (Марія Давидівна Александрович, владарка В.Кручанської маєтності до 1886р.- Прим.авт.) Но увь! Одна ее знакомая, некая Анна Корнеевна Огранович, двоюродная сестра Шосточки (Анна Корнеевна в действительности бьшая троюродной сестрой Шосточки и жила в х.Саловке, - Прим.авт.), после бесконечных просьб просто вынудила подарить ей портрет. А.К.Огранович уже несколько лет как умерла, й работа кисти нашего великого позта пропала бесследно. Предположительно, что Огранович А.К. подарила портрет своим родствен никам, у которьіх потом сгорел дом й в нем, быть может, и художественное произведение Тараса Григорьевича".
      Олександра Іванівна, не маючи спадкоємців, в 1843р. продала Пологівську маєтність полковникові Миколі Івановичу Вільяшову, але продовжувала тут мешкати до 1852р. Близько 1859р. Микола Іванович вийшов у відставку і став жити з сім'єю в цьому хуторі. В період селянської реформи договір на продаж землі селянам складала його дружина Софія Петрівна (в 1863р.). Землею наділялась 61 "ревізька душа" в загальній кількості: присадибної - 6,045 десятин, польової - 40,54 десятин.
      В 1915 р. тут було 2 вітряки (млини). Ріст населення в х.Пологівському характеризувався такими даними: в 1767р. тут було всього 5 хат, в 1789р. тут мешкало 25 душ обох статей, 1797р. - 46 душ, 1859р. - 123 душі, 1893 -160 душ, 1900р. -183 душі, 1910р. - 219 душ, 1926р. -369 душ, 1939р. - 216 душ.

Хутір Березинщина.